Як повіяв навесні Свіжий теплий вітер, Клим картоплі посадив Два десятки відер. Він, до речі, на город Не вивозив гною, Хоч роками у дворі Гній лежав горою. Восени дружина й Клим Узяли лопати Й подалися на грядки Урожай збирати. Як копали, берегли Кожну картоплинку. — Скільки відер узяли? — Клим питає жінку. В жінки світиться в очах Щастя невимовне: — Два десятки відер є Ще й одне неповне! Клим потилицю шкребе, Аж тріщить волосся: — Звідкіля ж у нас відро Зайве узялося? Не дивуйтеся цьому Телепню й незграбі. Є такі «хазяїни» В ширшому масштабі. Пропадають на дощах Добрив цілі гори, А у них наради йдуть, Лекції та збори: — Обіцяєм! Доб’ємось! Досягнем врожаю! — Гала-ла, гала-бала… Без кінця і краю. А як зважать урожай, Кліпають очима: Він точнісінько такий, Як у цього Клима.