Подружились на подвір’ї Півень та собака. Тож собака, де не ходить, Про одне патяка: — Я за півня вмерти ладен, Бо люблю, як сина. Не впаде пушинка з нього, Не впаде пір’їна! Півень, шию розтягнувши І закривши очі, Все показував собаці Здібності співочі, Все виспівував про дружбу, Доки на світанку Не ввігнав йому друзяка Зуби у горлянку. Непогано з тим дружити, Хто від тебе дужчий. Та не будь же благодушним, Ока не заплющуй!