Коза вилізла на хату. — От я, — каже, — ловка! — І уздріла на дорозі Сіроманця-вовка. — Звідкіля це, — закричала, — Ти ідеш, дурило? Чи вже скоро з тебе, клятий, Люди зварять мило? — Бекай, мекай, — мовив сірий, — Наволоч рогата. Це не ти глузуєш з мене, А висока хата. Так сидить, буває, дядя У високім кріслі. Що не скаже — все дотепно, Все високі мислі. А як з крісла того дядю Двинуть межі плечі, Що не ляпне — всі говорять: — Дурні його речі…