Ходив Гоголь по столиці
В циліндрі блискучому.
Прислухався, як дітей ми
І студентів учимо.
А в саду Шевченківськім
До пізнього часу
Про свою екскурсію
Повідав Тарасу:
— Обійшов незримо я
Всі аудиторії —
Кафедри словесності,
Кафедри історії,
Хімії і фізики,
Етики й естетики,
І цієї, як її? —
Навіть кібернетики.
Учать всіх по-руському,
Часом по-англійському
І лише подекуди
По-малоросійському.
Поміж професурою
І межи студентами
Щирі малороси
Стали рудиментами.
Прочії вважають,
Що вкраїнській нації
Навчатися по-своєму
Вже немає рації. —
Микола Васильович
Говорив піднесено,
Сипав афоризмами,
Усміхався весело.
І сказав Шевченко,
Засмучений дуже:
— Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.
