З безмоторним «Москвичем» не повезло, Бо у нього лопнув скат, немов на зло, Ще й заїло-заклинйлося кермо… — Давай, куме, мотоцикла купимо! — Обмивали ми покупочку два дні. Наливали: куму — я, а кум — мені. — Ми ж не знаєм правил руху,— каже кум — А навіщо ж,— я питаю,— в тебе ум? — Кум своєї: — Треба ж мати ще й права… — А навіщо,— я питаю,— голова? Я в коляску сів, а кум мій за кермо. Запустили. Газонули. їдемо! Кум півлітра із кишені витяга. — Гуси, гуси! Трохи вип’єм? — Га-га-га! — Просто з горлечка смикнули: буль-буль-буль… Вже не бачимо, де колесо, де руль. — Ой машина, ти желєзна! Тра-та-та… Куди милого завезла? Красота! — Кіт із лісу на дорогу вибіга. — Гуси, гуси! Доганяйте! Га-га-га! — Кіт на стовп, а ми об дуба — та-ра-рах! Я на дереві, а кум мій — на дротах. …А тепер ми у лікарні лежимо. Руки й ноги нам пришили — живемо. Кум у гіпсі, я у гіпсі, лиш носи Не замазали нам гіпсом — для краси. Як дві лялечки в палаті лежимо. Манну кашу тільки ніздрями п’ємо. Гіпс твердіє, засихає — благодать! Можна нас, немов скульптури, виставлять, Всім показувать, щоб кожен уявляв, Як кататися без правил і без прав.