Підросла у мами доня, Гарна, жвава — хоч куди! Мати рада. — Де ти, дівко? Принеси мені води. — Тільки й чути: — Дівко, дівко! Те зроби, туди піди… — Раптом грюк — свати до хати. Кілька слів про се, про те. — Є для доньки пара, — кажуть. — Може, заміж віддасте? — Мати доню обнімає, Ніжно дивиться в лице. — Та воно ж дитя, — говорить. — Рано думати про це. — А дочка скривилась гірко І сказала: — От життя! Як робить, то: дівко, дівко, А як заміж, то — дитя…