П’є у Ганни самогонку бригадир. — Я,— говорить,— не плямую свій мундир. Хоч по чарці пропускаю і щодня, А ти бачила, щоб був я, як свиня? Я ні разу ще до того не дотяг, Щоб у мене аж двоїлося в очах. Он стоїть у тебе кіт біля дверей. В нього ж двоє, а не четверо очей. Господиня нишком сплюнула убік, Посміхнулась: — Ти хороший чоловік. Тільки,— каже,— щось ти плутаєш з котом. Він до тебе не очима, а хвостом.