Вранці жінка на курорт виїздити мала.
В безрозмірний чемодан речі укладала:
Дві кофтиночки нові, гарні чоботята,
Модну курточку і плащ, білі штаненята.
Пильним оком чоловік зміряв чемоданчик:
“Значить, має на меті завести романчик.
Бач, радіє, що сама, що без мене їде…
Ні, голубко, постривай, діло так не піде”..
Серед ночі він устав, взявся до роботи.
Чемоданчик спорожнив, вклав дешеві боти,
Сіре платтячко старе, панталони, майку,
Пару штопаних панчіх і руду куфайку,
А уранці підсадив у вагон дружину.
– Їдь, голубко, погуляй, а я тут спочину.
Через тиждень він листа жінці посилає.
“Нудно, – пише, – в світі жить, як тебе немає.
Як ти, рибонько моя, там відпочиваєшь?
Де проводиш вечори? Чи в кіно буваєшь?”
А дружинонька листа шле йому додому:
“Не ходжу я у кіно, бо немає в чому.
У палаті цілі дні кисну від нудоти,
А як вечір – наряджусь у куфайку й боти
Та й блукаю по кущах отаким манером.
Признаюся: не сама, з міліціонером.
А щоб ти не хвилювавсь, поділюсь секретом:
Нам не страшно у кущах, бо він з пістолетом”.
