Підшукав собі Микита Дачку невеличку З добрим садом-випоградом, З виходом на річку. Через тиждень «Жигулями» Прикотив Микита. Прибули з ним три синочки І жона Улита. Як сипнули ті синочки До старого саду, Тільки листя похурчало З груш і винограду. Господиня тої дачки, Що робить, не знає. — Ви ж казали, як наймали, Що дітей немає…— Набурмосився Микита: — Хай їх візьме трясця. Це, голубонько, не діти, А якесь нещастя.— І сказала господиня, Полічивши збитки: — Не такий страшний Микита, Як його Микитки…