Заснувався тихий вечір голубим туманом.
Гомонять пенсіонери під старим каштаном.
— От раніше,— перший каже,— люди були бідні,
А траплялися не часто серед них бездітні
Тож, бувало, тільки й меблі, що ікони 5 ступа,
А крикливої малечі в кожній хаті — купа:
Ось узять сім’ю хоч нашу. Що був за достаток?
Але нас у батька круглий виросло десяток.
А тепер тобі-І-тут ясла, там вам — родбудинки,
А у сім’ях щонайбільше дві чи три дитинки.—
Другий мовить: — Прямо скажем, факти неприємні.
Але ж люди, як згадаєш, дуже були темні..
Він спочатку голопупих назбира півхати,
А вже потім сушить мозок, чим їх годувати.
Нині всі живуть, нівроку, в. більшому достатку,
А викохують у сім’ях тільки по дитятку.
Чи не годі обкрадати себе і природу,
Щоб не було переводу хорошому роду?
