Серед ночі в заметіль Стука хтось до хати: — Гей, хазяєчко, чи пустиш Переночувати? Документи покажу вам, Я боєць піхоти. Позавчора йшли ми кросом, Я відстав від роти. Дві доби не їв ні крихти, Приморозив ноги. До своїх дійти не можу, Замело дороги… За дверима чути голос: — Вірю вам прекрасно. Я сама, а ви — мужчина… Це мені опасно. А солдат зубами дзвонить: — Що тут опасатись? Я ж два дні не їв нічого, Не почну ж кусатись. За дверима той же голос: — Та воно то ясно… Темна ніч, а ви — мужчина. Це мені опасно. А солдат уже аж плаче: — Я ж не їв нічого. Я ж голодний і холодний. Чи ж мені до того? Відчинила жінка двері, Просить гостя в хату. Насипає борщ гарячий, Подає солдату. З’їв солдат борщу тарілку, Ще й добавки просить. Як наївся, розігрівся, — Мабуть, — каже, — досить. Ти чудесна господиня, Борщ у тебе класний, І тепер я відчуваю, Що стаю опасний.