Ми футбол із кумом любимо. — Давай, куме, м’яч футбольний купимо! — Тренувалися ми з кумом аж три дні. Бив я кумові в ворота, кум — мені. І такого ми з ним класу досягли, Що й самі собі страшними вже були. Тож пішли ми у команду «Урожай» І сказали капітанові: — Приймай! — Капітан оглянув кума і мене. — Ось вам м’ячик. Хто сильніше фугоне? — Кум підскочив, закричав: — Фізкультпривіт! — Та футболом капітана — у живіт! Як водою капітана відлили, Він сказав: — Обох приймаю. Ви — орли! Всі були б такі в команді «Урожай», Ми поклали б на лопатки Уругвай, Перу, Мексіку, і Чілі, й Парагвай. Завтра в нападі ти гратимеш, орел! Приїздить до нас команда «Мукомел».— Гей, як вийшов же на поле «Урожай»! Кум — дев’ятка, я — семірка, правий край. Кум попереду, я ззаду — біжимо. Кум наліво, я направо — куємо. Я в офсайді, кум на вихід подає, Я пасую, кум шурує — штука є! Кум обрав для себе тактику круту: Як не влучить у коліно, б’є в п’яту. Громові шумлять овації кругом, Як він ріже кутові «сухим листом». Кум від злості вже аж зуби вишкіря — Все ніяк не костильне воротаря. Він літає, він встигає всюди й скрізь. Дав об штангу головою, штанга — трісь! Повалив ворота к бісу той удар. Б’ється в сітці, як рибина, воротар. Тут суддя на нас зненацька як стрибне! Ухопив за руки кума і мене: — Годі бити! «Урожай» ваш переміг! У противників — ні рук уже, ні ніг.— Кум трясеться: — Накладу я ще й судді…— Я питаю: — А хто ж приз нам дасть тоді? Він і так уже, сердешний, шкутильга, В нього права не згинається нога.— А суддя весь час не зводить з нас очей, Просить: — Братці, в мене ж четверо дітей! Через день летіла звістка з краю в край, Що розігнано команду «Урожай». Хто нам скаже, що ми з кумом не орли? Дві команди одним духом рознесли.