Кум в газетах начитався про «моржів» І скупатись в ополонці захотів: — Загартуюся на холоді як слід — Буду жити та брикати до ста літ. — Я боюся застудитися,— кажу. Кум же чваниться: — Я приклад покажу. Рано-вранці, взявши кирки і ломи, Ополонку пробивати вийшли ми. Дуже дружно працювали, як завжди. За годину докопались до води. Кум швиденько роздягнувся: — Ну, дивись! — Розігнався, посковзнувся, в воду — блись! Плечі в нору, ноги вгору — тільки ляп! Я до нього та за ноги зразу — хап! Тяг за ноги, тяг за руки, тяг за чуб… Витяг кума, а він синій, наче пуп. Посадив його, питаю: — Як вода? — Т-тепла,— каже, й зуб на зуб не попада. Кум посидів півхвилини на льоду. — Н-ну,— промовив,— т-ти к-купайсь, а я п-піду. Т-ти за плечі м-мене т-трохи потруси, Б-бо до льоду п-приморозило т-труси…— Я узяв його за голову та смик! — Т-ти сказився, н-ненормальний?!— кум у крик. Він схопився, закрутився і присів, Бо від льоду відірвався без трусів. Бачу, кум мій закоцюб, що аж опух. Я узяв його, закутав у кожух Та й поніс отак додому, як дитя, Що не вміє ще й ходити до пуття. Жінка плаче, діти плачуть… От біда! Кум з кожуха, наче лялька, вигляда. — Не ридай,— втішає жінку,— все як слід… Проживу тепер на світі до ста літ. Не давай мені ні хліба, ні коржа. Поклади скоріш на піч свого «моржа» І пали солому й дрова день і ніч. Для «моржа» найперше діло — тепла піч!