Людина
Сестрице люба, чи інакше звешся ти?
Ти мати стрункості, а також доброти,
Скажи своє ім’я, скажи мені сама,
Бо хто без тебе думку упійма?
Мудрість
Софією по-грецьки звали в давній вік,
А мудрістю зове всяк руський чоловік,
Та римлянин мене Мінервою назвав,
Християнин Христа імення мені дав.
Людина
Скажи, живеш і в хінській стороні?
Мудрість
Там інше ім’я надано мені.
Людина
Так ти і серед варварів живеш?
Мудрість
Ну що це за дурноту ти плетеш?
Без мене навіть рисці не бувать,
Чому ж між хінцями мені не існувать?
Де ніч і день живе, де літо і весна,
Із батьком правлю я ускрізь сама одна.
Людина
А батько хто? Питаю з дурноти.
Мудрість
Пізнай мене, то й батька взнаєш ти.
Людина
А з хінцями живеш ти як, відкрий?
Мудрість
Так само, як і тут: дивлюсь, хто мій, то мій.
Людина
Адже самі загиблі там живуть?
Мудрість
Сестра вам бреше, геть-но, як і тут.
Людина
Хіба у тебе є сестра?
Мудрість
Увіч!
Звичайно ж, є, як в дня сестрою ніч.
Людина
І бреше, хоч з тобою і в рідні?
Мудрість
Один в нас батько, діти ж не одні.
Людина
А ймення як?
Мудрість
Їй сто імен. Вона
У росіян є безтолковщина.
Людина
А роги є?
Мудрість
Дурний!
Людина
Чи борода?
Чи в клобуці?
Мудрість
Покинь! Вона склада
І суть тебе, як хочеш. Гей-но! Зникни пріч!
Я біля тебе, наче біля світла ніч.
Людина
Зникни краще ти! Біжи з очей моїх,
Дурна сама ти, здурена на сміх.
Про все, чого нема ніде, плетеш,
І, прямо кажучи, дурноту ти верзеш.
Зродився тут народ і навчений не так,
Тож дикі брехні слухать не мастак.
Бо може віднайтись один лише такий,
Щоб уподобав дикий змисел твій.
