Із книги Вігілій Навколо порожнеча, як нарзан. Все далі – ціль. І тяжча й тяжча ноша, Яку й не помічалося раніше. Вже й чути: Зуби – в серці – час-гризун. Здитинів світ, склади без слів верзе, Всі береги і пристані минувши Й нічого не навчившись й не пізнавши Під місяцем, що, як кривавий зонд. Намарне в спирт, мов ембріон, в минуле. Самі нулі – на місці сліз – в анналах. Й на плівці з’яв ще спалахами юрми: Одні – скидають, інші – шиї – в ярма. Мигтить екран, і дійсність, як тепер. Та з боку смерть, що – листя, мов тапір.