Із книги Вігілії На лезо – слух, аж сизо; погляд гострить Передчуття, де – ледь земля прочахла. Всі маяки – ганчір’ям – у панчоху. Вже інше світло, хоч вогні – й не густо. В обвід каналом – з кола – як чугайстер. Ще пам’ять-серп – зітхне і карк почуха Й не доторкаючися ні до чого, З ламкого плину – сугестій, – Коня і вершника надвіює в гітару, Що, не вмовкаючи, на всіх щаблях гуторить І кожний вимір – двічі, як папуга: Життя – тривке. Та найтривкіший пагін, Що – шальки духа, де буття-хвалій, Проклавши шлях, на манівці звело.