Із книги Вігілій Вхід? Брама смерти? Світловий пілон? Не обрій, а суцільний – в гніздах – хрускіт. Й ледь – річище і тінь від тамариска. Світ – перекотиполе і полин, Ліхтарня. Пристань. Водяна пила Півмісяця, що – помисли – на ряску (Тлін – чи неіснування гумореска?), І тиша у пітьмі, як ацитилен. Як тяжко душу й розум – від оскоми. Як тісно між проходами вузькими. Між мурами, де память, як осуга. Вже, – не шкодуючи – назавжди – від усього, Що досі – забуття і летаргію. Вбиваючи, смерть – воскришає й гоїть.