Вітри розносили сонця і сіно, Піском заносячи усесвіт, І очі грузнули від невбиральних видив. І крик, що коливав рівнину, Висів на нитці, мов жовток, І дерево, що розлилось по небу Біліше сонця, глибше океану, Те дерево, що розділяє межі … Під яблунею не ходить людині. 1961