Набік перехилившись від удавань, Із вуха ллє – самі пружини – суміш Зірчасту, вглиб притемнену басами, Сягнисте тісто, що – на цифру дев’ять. Кипить вода в нозі. Із середовищ, Що – поруч дровами – бар’єр – косими, Рівняються на кисень геть у всьому. Й чалапає семикопитне диво, Тримаючи в руці, як грушу, вогник, Що цей світ – миттю – в невимовне вигне Кулястий плід – порепаний – бавовни, Де вже півтулуба перебуває. – У інші двері – в поспіху – клієнт, І – на стоніжку, що – стегенць мільйон.