Ніщо — ніде, лиш серце — лускокрилі, Які — ледь — біль, що — на всю прірву — зблисне, Ще заки доля — довбнею — лулусне, Вивільнюючи — з черепа — макрелі. В повітрі вогкім дефілюють кралі, Навколо ширячи огуддя млосне. Терени смутку, що — скелясту власність, Якою — смерть, що — путівці і ролі, Де скарабей — на манівцях лускатих — Сонця — в свідомості — погаслі котить. Й де все дзюрчить й дверима — навстіж — ляска, У невимовне біжучи з колиски — Крізь вушко голки, що — на маґістраль. Сам. Сам. — І не сховатися від стріл. 2002