В краплину ліг, як в мандрівну труну, Що — відсвіти, — світ видовжень, — азалій, І — двері — в позолоті на камзолі, Куди — ще предки — золоте руно, Що в повню на поверхню вирина, Засвічуючи — в лунках тиші — зела, — Їх повсякденна галасливість з’їла, Лиш сховок — існування корінець, Що залишився після халазії, Де дійсність паркани перелізає, — Меч у руці, — ведуть перед хоробрі, — Природа всім звитяжцям поміж ребра — У скруті — додатковий двигунець, Що немощі, — бісищів, — виганя.