Сікач, селера, миска дерев’яна, В якій зеленоока, в смужку риба. Зіжмакане повітря, дошка груба, Стіл – кінські ніздрі й зернята кавунні. На боці кахлі – бугая ревіння По кубику спресоване у ребус, Судомить й речі – чіткість, як хвороба, І – тільки – німби – сферу коливання. Світанок кинув ступку і товканчик, Одяг прозорість, як листи, – гуркоче, Все більшу силу й швидкість – непомітно, Що вже – на волосині – в безпредметне. Пихтить й от-от – на друзки – моноліт, Розвал буття – чи вищий, тонший лад?