В слонову кість урамлений портрет. Канали сили, які стали – лубом. Довкілля розпросторило суглоби, Й не віяло, а з присмерку шатро Серед пісків – з усіх сторін – вітри, Де часом – в надмах – вихор – крик і схлипи. Обличчя в профіль зі слідами лепри Й веселки, що – жирафу – із нутра. Випростує все довшу шию досвід, Цей світ ультрамаринності піддався, І оболонка стала замала. Й там, де громадив бганки турмалін, Дух вилетів, і пусткою – гніздо. Лиш гори і долини ще гудуть: Десь вістку – імператорський їздець.