На синьому безмежжі океану, де не догляне навіть людське око, високо, аж до хмар, в імлах глибоко самітний острів серед хвиль пеану. На острові, так каже казка, теменні скарби десь лежать закляті. Горять моряцькі очи у завзятті, жага бушує в душах буйно й баско. І вітер дме, і буря тне у парус, а човен щоглами дере мли пару, солоною водою перемок. Нараз вдаряють у підводні скелі, щасливі, бо в незнання гинуть хмелі: на острові пустелі лиш – пісок.