Ми — зводники дівчат, коханці перемовні, ми, що любок міняли, мов квітчасті мушлі, за тих, що нас поїли дурманом любовним, за наших жертв молімось, нещасливі душі! На дні слизький і мокрий місяць — шлюбний перстень, і сонце тут холодне, мов загаслий камінь. Танечниці підводні, наші давні сестри, дельфінів обіймають мертвими руками. О ти, що стелиш море зорями і мохом, у небо не бери дівчат з цвітучих мушель, зійшли найбільшу ласку — забуття усього, в коралі заміни топільниць білі душі! 17 грудня 1935