Предивні, зачаровані міста з рудого порохна й рябої мерви. І пасма вулиць сплетені, мов нерви, і клуня в сірих теремах містка. І наче плюш з роздертого листа, життя засушене, немов консерви. Одначе праця йде все без перерви, листок зшиває вічно до листка. Здобичники у сутінках тюрми ссуть мошечок, рабинь своїх живіт. Рядами над рядами тут доми піснями труду дневі шлють привіт. Подумай мимохіть, як чобітьми є легко розчавити цілий світ.