В Берліні сталася біда — Стряслась беліберда… Шпигун, фашист і емведист, І сталінський поет, З’єднавши свій докупи хист, Створили “Комітет”, — Щоби на “родіну” ішов Мерщій Антон Біда, Бо плаче там за ним Хрущов… Така беліберда! І розіслали “Бюлетень”; Я прочитав — біда! Не бюлетень — “тєнь на плєтєнь”, Така беліберда! І найчудніше номер вдавсь У тій шпаргалці, брат, Як там за мене роздививсь Якийсь лауреат, — Як в “рай” совєтський черги жде Діпіст Антон Біда, Як мріє він про еМВеДе… Така беліберда! Я рачки ліз, — сміявсь до сліз, Читавши цей трактат, Як заробляв черговий приз Нещасний лауреат. Але нехай. Таких не хай — Що зробиш як біда. Такий повзе, куди не пхай: “Бурда? Беліберда? — Яка різниця! Тільки б приз, А решта — тринь-трава!..” Я рачки ліз — сміявсь до сліз, Читавши ті дива. Але нехай. Таких не хай. Мовчу і не дишу. Про себе сам я на цей “хай” Всю правду напишу. Лиш не тепер. Я бій зведу В наступному числі. А зараз — про белі берду Оцю ось взагалі. *** В східний Берлін прийшов наказ, Прийшов такий пакет: Щоб в “рай” вернуть Антона враз, Створити Комітет! І загуділи провода З Берліну до Кремля — Співає з радости вода, Співає вся земля, — Все про любов, все про любов До бідного Біди, — Тебе кохає сам Хрущов! Скоріш, Антоне, йди! Скоріш, скоріш, Антоне! Скрізь Тепер ти як девіз! Без тебе нам й соціалізм Не є соціалізм! Гей, загуділи провода, Гуде земля й вода — Хвилює всіх Антон Біда… Така беліберда! Й сидить Біда от при столі Та й слухає етер, Та й думає, що, взагалі, Кому ж біда тепер? Що ж, поговоримо про це В наступному числі, А зараз — глянемо в лице Цим “Браттям” взагалі, Придивимося, хто ж вони, Що кличуть нас “туди”, Хто ці геройські брехуни, Майстри беліберди? *** Спочатку шеф: Авторитет! Не скажеш, що Біда. Створив “приватний” комітет… А це — беліберда! Пагони, орден, все як є, Неначе й справді шеф, Лиш не сказав, а хто ж дає Червінці на цей блеф, І хто ж їм дав за це чини, Медалі й ордени, Й за скільки срібних продали У “рай” Біду вони. Урра, урра! Такий скандал: На чий же капітал?! На чий наказ?.. ну, словом, шеф Збрехнув, як генерал. Назовні — зовсім не чекіст, Великий гуманіст. Лише з нутра — дрібний службист, Маленький емведист. В чаду любови до Біди Зчинив він ґвалт такий… Якої ж ще беліберди Ти хочеш, друже мій! За ним іде другий капрал, Чи топак генерал, Чи топак справжній потентат — Герой-лауреат. То він про мене писонув — Гармошку в руки дав, І по губах “сальцем” мазнув… Його я вже згадав. Зробив він, бач, геройський жест: Свій сталінський пиріг Уклав у цей “приватній” трест, Уклав і все, що міг, — Щоб поуз браму еМВеДе Вернути в “рай” Біду… Чи бачив, друже, ще ти де Таку беліберду?! А третій стовп при двох оцих — Крутій — відомий хлист, — Холуй контррозвідок усіх, Шпигун і кар’єрист. Ой, хоче щастя для Біди Шпигун і ренегат!.. Такої ще беліберди І світ не бачив, брат. Але найкращий в тресті там, В “приватнім” тім ларку, Фашистський прихвостень і хам, Що на своїм віку Не з одного крови напивсь, Не одного продав, — Він Василаким об’явивсь І в тресті Тузом став… Такий букет: — шпигун, “поет”, Фашист і емведист, — В цілому — вийшов “Комітет”. Держись, Антон діпіст! Але Антон на те й БІДА, Що “там” біди хлиснув (Хоч був він там Герой Труда), Бо холуєм не був, — На те він і бувалий кмет, На те він і Біда, Щоб розуміть, що “К о м і т е т” В а ш — ц е б е л і б е р д а. *** Оце було б на перший раз. Пока! Надалі прочу, Що розповім тут сам для вас, Хто Я й чого я хочу. Ніж слухати куди веде Фашист із емведистом, Я розкажу без еМВеДе, Як став Біда діпістом. Коли й на “родіну” прийду, Коли й вернусь до хати… Цього не знають, лиш тремтять Хами і лауреати. Про все скажу. Ну, а поки — Товаришам — мій стиск руки! А ворогам — “готов всігда!”