– Чомусь мій кінь вороненький Не пив у криниці; Чомсь брязнула на кілочку Шабля край полиці. – Вітер вінув проз віконце – Шабля забряжчала; Ніччю, синку, сніженьками Криниця припала. – Шибка, нене, не дзвонила; Криниця – як слізка: Певно, певно, моя мила У чужого ліжка! Кінь та шабля – моя віра: Розгадав їх вістку… Не плач, нене, пусти мене – Привезу невістку…