(Предание) Ватагами ходили хмари, Між ними молодик блукав, Вітри в очеретах бурхали, І Псьол стогнав і клекотав. Шуміли верби… рвались листя, Гули вітри попід мостом… На пні сиділа молодиця, Підперши щоку кулаком: «Повій, вітре, повій, буйний, Повій з того краю, Де живе моє серденько – Де милий витає. Принесись хоть слово рідне Буйними вітрами: Як ти там в чужій сторонці Живеш з москалями? Ти покинув на родині Мене сиротою: Я знизкалась, я зріднилась З долею лихою! Понеси, сердита хвиле, Сльози на чужбину: Нехай скажуть там про мене – Я в недолі згину!.. Змандрував!.. Забув! Покинув! Де ж знайшов другую? Сирота – одна без тебе Горе я горюю!.. Як же жить? – де ж серце діти? З ким ним поділюся? Де ж тепер я, мій миленький, В світоньку дінуся?! Розступись, вода, – в тобі я Погублю все горе… Ох, мій милий, ох, мій милий!.. Доле моя, доле!..» Вода реве, вона блідніє, Волосся дибом піднялось; Псьол гоготить, вихрить, дуріє… «Прощай! ти мій…» – і вниз шубовсь! Заклекотала хвиля в Псьолі, Клубками піна надулась; Озвався голос на подолі, І ліс, очнувшись, захитавсь. Ватагами ходили хмари, Між ними молодик блукав; Вітри в очеретах бурхали, І Псьол стогнав і клекотав.