Посвящается брату Ивану 1 Понад гаєм, над водою Стелються тумани; Стоять в шатрах над річкою Волохи-цигани; А між тими циганами Циганка-ворожка, Та до тої циганочки Втоптана дорожка. Туди ходять в темний вечір Молоді дівчата З хлібом-сіллю до ворожки Суджених питати: Питаються циганочки – Де зілля копати, Питаються – як тим зіллям Хлопців чарувати… 2 Пливе тихо над водою Місяць молоденький; Вподобався дівчиноньці Козак молоденький, Та не знала Марусенька, Як причарувати, Та побігла в темний вечір Ворожки питати… 3 Понад гаєм, понад полем Туман налягає; В однім шатрі циганочка Огонь розкладає Та до огню приставила Рівні два горщечки: В однім горшку зілля варить, В другому – клочечки. Над горшками на прутику Дві жаби печуться; Стоїть з нею, як плат блідна, Дівчина Маруся. Звела з неба вороженька Дві яснії зірки, Ворожила, примовляла Кругом коло дівки, Розітерла сухі жаби, Зілля відцідила – Молодую дівчиноньку Чарувати вчила; Дала дівці піску в жменю, В узлик жаби й зілля: «Буде тобі, моя доню, Бажане весілля». 4 «Не ходи, Грицю, на ту улицю, Бо на тій улиці – дівки чарівниці: Одна дівчина чорнобривая – То чарівниця справедливая; Друга дівчина чарів не знала – То ж тая Гриця причарувала». Тільки Гриця із парубків Маруся любила; Тільки Грицю по серденьку Маруся не мила. Тікай, Грицю, Марусеньки, Бо в тебе влюбилась – Бо не дурно Марусенька Ворожити вчилась… 5 Пливе місяць молоденький, Розігнувши роги. Марусенька, в місяць глядя, Стоїть край дороги. Та вийняла з-за пазухи Циганчині чари, Та скликала річчю-словом Із трьох країв хмари: «Всі хмарочки докупочки, А місяць угору! – Сюди йтиме мій миленький З улиці додому…» Та врізала русу косу, Та в клубочок збила, Зняла перстень із рученьки – Сю річ говорила: «Місяць на небі; Камінь на землі; Риба в морі; Звір у полі; Грицько піде додому, – А я по сліду йому: Коли вони зійдуться пити, гуляти, – Тоді нас будуть злі люди розлучати!» Тричі, стоя, Марусенька Сю річ промовляла, Тричі звела дві зірочки Й косу розплітала… Далі… взяла – коло чарів Перстень положила, Та й побігла додомоньку – Щоб мати не била. 6 «Ой бачиться – наплачеться, – Самі сльози ллються: Від милого сватів нема, Від нелюба шлються!» – Так темненькими ночами Марусенька співала, Поки в циганки-ворожки Чар не добувала. Тепер місяць ще не сповнивсь – (І люди не знали), Як від Гриця до Марусі Старостів прислали. Через тиждень – в молодої Музики заграли, І в неділю на весіллі Свашки заспівали: «Ой ти, душенько, Наша Марусенько! Відсунь віконце – Подивись на сонце: Чи високо сонечко на небі? Чи багато боярів на землі? Чи хороший молодий на колір? У-у-у!» Ой брат сестру виряджа: «Оце тобі, сестро, дорога, Їдь же ти до свекра здорова! Та будь же ти здорова, як вода, Та будь же ти багата, як земля! У-у-у!» 7 Чого ж тому молодому Весілля не мило? Чого йому Марусенька Так швидко остила? Повісив він головоньку, Як листочок в’ялий; Нудно йому на серденьку, Очі повпадали… Питається чоловіка Марусенька тихо: «Відкіль тобі журба твоя? Відкіль твоє лихо? А чи пісні, вечорниці Ізбавили груди? А чи твою головоньку Наврочили люди?» – «Ох не пісні, не уроки – Журба мене з’їла! Чомусь мені, голубочко, Женитьба не мила… Оцей мене перстень із’їв: З вечерниць ідучи, На дорозі із сим перснем Узличок налучив; Я узличок, розв’язавши, На шляху покинув; Перстень взяв собі на палець І з тої години Світ немилий, ніч безсонна, В’яну – як билина!..» 8 Тече річка в вік із віка, Та води не спали; А Гриценька в дві неділі В душину сховали… Овдовіла Марусенька – Сама захворала И до своєї могилоньки Чари проклинала… Коли б була Марусенька Циганки не знала, Коли б була та ворожка З чарами пропала, То ти б була, Марусенько, Гриця не згубила, То ти б була, Марусенько, И сама була жива: Бо чарами верховодить Нечистая сила.