Привіт тобі, ріко моєї долі!.. Ні, я себе не можу уявить Без тебе, Дніпре, як і без тополі, Що в серці моїм змалку тополить. І навіть в цю запівнічну годину, Коли б, здавалося, переді мною світ, Переді мною всесвіт і політ Думок і почуттів у верховину, — Я раптом надивляю Україну… Хвилину тому був я чародій, Титан, володар, бог тисячосилий! Віки гортав я, плакав і радів, Вмирав, народжувавсь і знов ставав я сивий, Був простором мій лагідний папір, Де я писав народами і рухав Сонця, і Землю, і колони зір, І час був мірою мого людського духу. Як раптом вибухнуло серце!.. І на нім Дніпрові хвилі всесвіт застелили, І я позбувся мужності і сили — Стою хлопчиськом в мареві яснім… Шляхи і степ… вітри і вітряки… Озимина, шипшина і тополі… І спокій повнить груди і думки… Мовчи, любові Мовчіть, буремні долі! Мій світ стоїть мені уперше знові І тихну я, і світ у тиші плаче… Ми з ним удвох… ніхто нас не побаче, Ніхто не захвилює нашу кров. Прощай, любов, і зненависть, і горе! Прощайте, думи! Щастя і жалі! Мене до себе первозданне горне Дніпророжденний світ мій на землі, І хата моя біла, і криниця, І ніжний борщ з картоплею на дні… Прийдіть мені! Вернітеся мені! Благословіть мене і посміхніться! Благословіть!.. Обов’язком і правом Я змушений свій зір перевести: Переді мною смерті і заграви, Концтабори, прокляття і хрести; Зруйновані народи і стремління, Поранені бажання і думки, Запродані хвилинами віки Злились в хорали миру і цвітіння! Застугоніли армії галопи, І їх натхненники, вчуваючи кінець, Серця перекопали на окопи І захищаються з покопаних сердець!.. Не сплять всі партії, всі уряди не сплять, Не спить трава і пам’ятники теплі, Не сплять доріг зелено-сиві петлі, І час не спить, щоб вирок підписать!.. 1959