Літа жадань, літа сум’ять і знади! Усе, усе — водою з-під човна. Страждай і плач тепер, моя ти сладо, Журись журбою серця і чола. Оце і все із поля наших снів. Скінчилися обжинки навіжені. Я накосив лиш нервів добрий сніп Та вимолотив радощів півжмені. Та ще надія б’ється в голосіннях! Та ще любов біжить у манівці, Як та сльоза, підпалена промінням, По вечоровій стомленій щоці. 1962