Сидів і довго думав над собою Блакитний вечір вдома навесні, Тим часом як спливалася водою Його зоря на темному веслі. Я не скажу, що я — оце той вечір В блакитнім одязі на зорях при воді… Важкий вогонь мої закутав плечі, Закутав так, що вже не рад собі… Як ти летіла! як ти довго билась! Мала з малих, крилечечко із крил, Сама собі сама собою снилась До переджнив’я, груш і до могил. Не треба вже нічого говорити. Твої уста цвітуть в устах моїх. І не зроню я слова, як з молитви, До тих любовей, де любов — ще гріх! 1976