Снігами вітровінь поля відволочила, Прижовклено збіліла далина — Дніпровими високими очима Дитинносіро глянула весна. Весна моєї вільної надії! Гінка тремтінь у промені дощу! Як дні і ночі, як життя і Київ, Тебе від себе я не відпущу. Що буде — буде. Більше — помаленько. А якщо ні, то висниться мені На зорянім коні мені Шевченко, Довженко й Київ в серці на коні. 1962