Мабуть, сам небесний Ілько на своїй колісниці поскликав їх на храм, і вони поз’їжджались на свято Іллі у храмову неділю, блаженні, жебраки, каліки. Юродиві пішли між люди, а інші поставали і повсідались обабіч довгої дороги до церкви, і останнім уже [1] не вистачило місця. Картатий празниковий люд рушив на цвинтар і декого із сидячих та стоячих упізнавав по голосу, яким виспівувались чи виплакувались молитви, який благав чи погрожував небесною карою, який радив купувати ікони і хрестики, ланцюжки і пискавки, портрети Сталіна [2] і церковні календарі. Цей голос божественно зривався у нескінченних співанках про наші походи і про інше горе на світі. А декого із юродивих упізнавали в обличчя, бо в горах їх [3] бояться, надто вірячи їхнім словам. Цей храмовий потік ювілейного року видавався безкінечним, хоч закінчувався біля церковних воріт, і він був безкінечним, бо церковні врата нині відкриті. А коли храмове богослужіння закінчилось, тоді із церкви хлинув зворотний потік, він був ще голоснішим і картатішим, І вже рідко хто зважав на молитви, шрами і пісні, і були вислухані тільки юродиві. А коли місцевий люд і сторонський, гостьовий, розбрелися по хатах, на набутки [4], тоді зламалася враз жива загорожа упродовж храмової дороги і під замкненою церквою за цвинтарем почалося їхнє свято, бо кому потрібні такий храм і таке спасіння, якщо не можна, міцно обнявшись, хто з ким зуміє випити за здоров’я кожного і за здоров’я всіх! А коли спалахнули блискавки, вдарив грім і впав густий дощ, тоді раптом замовкли блаженні. А коли замовкають юродиві, тоді починається гвалт і крик — грізно зчіпляються, хто з ким може, і над землею у печальних смугах дощу миготять милиці і протези, хрести і ножі. каміння і прокляття. І тоді із високо піднятою над головою, страшною у відсвітах Ількових блискавиць косою, вибігає газда, якому геть начисто витолочено всю траву. І куди ж йому подітися зі своїм праведним гнівом?! А на понеділок залишається тільки жалісливий безногий, що в ранковому тумані здається маленьким хлопчиком, який грається у придорожній траві, випрямляючи залежані стебла і зігнуті квіти. Він знає, де сиділи сліпі, де падали копійки і де падали побратими, і один із знайдених срібняків притуляє до бурого запухлого надбрів’я… І плаче, і шепоче, і з того невгамовного шепоту чути тільки одне, часто повторюване, лагідне: “Нічого, нічого… Скоро Спас. Преображеніє. За два тижні Спас”. __________________________ [1] В книзі “Діти трепети” це слово подане як “вже” [2] В книзі “Діти трепети” замість “Сталіна” стоїть “вождів” [3] В книзі “Діти трепети” замість “їх” стоїть “їх ще” [4] В книзі “Діти трепети” це слово подане як “набути”