Дощ на світанку стих, але за мить він перейшов у вариво огненне. Сполохано ти горнешся до мене, а я тебе не можу захистить… Усе — як у пророцтві. Все. Однак здалось мені, що це було вже. Наче я чув цей грім, я це шаленство бачив, я стан цей знаю: це не крах, а знак. Хто грає світом? На яких правах? Чи Богом даних? Та невже нам, темним, очистившись і полум’ям пекельним, воскреснути з олжею на устах?!