Здалеку надходять. Із душі тихої – ще жовта й старовинна… Афин запах, потім запах сіна. Потім ночі, дні й роки – чужі. Афин запах! Стільки – не зібрать – гребінками гори прочесати! Запах сіна афинниковатий, де сніги, міста, сіна стоять… Де старий, невиспаний візник звівся! – на вітрах волосся й руки. А над ним викруглюються звуки. Запах обертається, мов диск.