Ми на камінь поклали мечі і в ріці наших коней купали, а чужинці прийшли уночі і на березі табором стали. Ми ховались у хвилях сумних, перша сотня голодного війська. Ми шукали старий оберіг, нас шукала зневага чужинська. Виглядали дружину з імли, а діждали чужої навали. Ми не винні, що зайди прийшли і на березі табором стали. Ми не ждали хвали чи хули і погибелі злої сьогодні – не по славу чужинці прийшли, а по голови першої сотні. Ми на камінь поклали щити і в ріці своїх коней купали. Нам сьогодні отут полягти. Ми сьогодні чужинців не ждали. Притулилась до неба вода, в небесах наших коней гойдає… І з’явилась лисиця руда з-поміж хмар на північному краї.