Найтонша ватра не згаса під небесами, немов тримає небеса у тьмі над нами лише вона. Одним одна. Тому й тримає. І є печаль, і є вина, й злоби немає. Але нема і доброти і вже не буде. Бо ватра ця із темноти не вскочить в груди. І не розпалить більше нас, ми с-славно гаснем, бо ж був і в нас Великий Князь, був Сонцем Ясним. Затонко, ватерко, гориш. Заостро, фрілко. Стримиш у грудях ніби ніж — в моїх замілко.