Немов прокинувся… І хоч бо щось силкуюся згадати зі сну. Немов підходить мати. А від отав надходить дощ. “Я, мамо, ще не пригадав…” – моїм він голосом шепоче. Тріпоче… Бо чільце дівоче й лице жіноче цілував. “Ще й не пригадуй…” – вже своїм шепоче голосом. Тріпоче… Не вирвати чільце дівоче з отав космацьких, бо під ним волосся глухо палахкоче.