1 На єдиному березі його безпросвітної, старості його заморської сива ходить вівця… А вовну її першу повезли в бесагах за море, і другу її вовну в тих бесагах за море повезли, і загубили ті бесаги в тому світі сто років тому… А в першій бесазі, у першій вовні він – однорічний – плакав, а в другій бесазі, у другій вовні змієборець – вічний – тремтів… А перша вовна – найніжніше руно – називається міцка, а друга вовна – ніжне руно – називається натинина, а третя вовна, як і остання, не має імені золотого… Він назвав і її, і себе і ступив на єдиний берег своєї безпросвітної… бо знав Ясона, але не знав свого діда, що міг, як змія восени, знаходити теплі джерела… 2 А що повинно кликати додому? Що плакати повинно в пізніх снах? А що повинно снитися малому на цих материках, на цих торгах? Чого йому ще хочеться у лахах років овечих? Одного: лягти і корчитись під списом у бесагах іконної, неправедної мсти…