Тоді ми зникли в лісі… Кроків шість –
і там твій сміх і крок!
Слабого світла
пучок з-між віт – ти зблідла.
З того літа
він там живе між афин і дощів,
твій сміх.
Туди – шість кроків і смерік.
йому не відлунати, не пропасти.
Не дався звіру – й вітрові не вкрасти
його.
Зайшов за шуми і протік
у нори, в мох, у страх, у шпари сну
безумства,
закрутився в афинниччі…
Його все більше.
Звідусіль у вічі
він дивиться.
Не радість, а вину
немов лишили ми – це той пучок
нерозповитого, слабого світла
тоді ще осінив тебе – ти зблідла
отам на мить одну.
На шостий крок.
