Тремтіли коні на стерні, в тумані сивім. У старовинному вбранні ти йшла на сиглін. У плесі, ніби у душі, ховала небо. Із двох ущелин два вужі повзли до тебе. Ти тамувала страх і біль… Письмом зловіщим лягла на мох іскриста сіль з небесних тріщин. Летіла глиця золота на лоно голе… Сліпе іржання доліта і серце коле.