Спокійно б жив собі чинбар та хліб жував би свій, Але з ним рядом поселивсь пихатий багатій. Новий сусід кричав-горлав: — Ти жити не даєш! Брудними шкурами смердиш, повітря нам псуєш! А час минув, багач затих і чинбаря спитав: — Чому це смороду нема? Чинбарить перестав? — Чинбар лукаво посміхнувсь. — Який там,— каже,— біс? Це ти до пахощів моїх пристосував свій ніс.