Ну й причепа, ну й нахаба Бригадир Данило Сич! Привезуть солому бабі: — Став,— гукає,— могорич! – Коней дасть город зорати І приставить орача, А надвечір-грюк! — до хати: — Став, стара, могорича! — Якось видав трохи клоччя На мотузку чи квача І припхався серед ночі: — Став, стара, могорича! — Та які ж могоричі,— Плаче баба,— уночі? В мене ж фабрики немає, Щоб варить спотикачі.— А Данило не зважа, Їсть стареньку, як іржа. На копійку допоможе І ріже бабу без ножа. Що робить, стара не знала. Раз, коли довів до сліз, Замість чарки й замість сала Аж дві дулі баба склала Й ткнула клятому під ніс. Розумію, любі друзі, Некультурний це кінець, Але я скажу бабусі: — Ви їй-право, молодець. От якби усі Сичі Жерли ці могоричі!