Була Дуська молодою люта та сварлива, А на старості зробилась богобоязлива. Стоїть вона на колінах та й молиться тихо: — Мати божа! У моєї сусідоньки лихо. Випадають зуби в неї. Це ж така рахуба. Лиши, боже, сусідоньці хоч одного зуба.— Чоловік почув молитву, прикро йому стало. — Проси ж уже хоч десяток, одного їй мало. — Боже милий,— шепче Дуська,— вволи мою волю: Лиши зуба окаянній для зубного болю!