Жив колись на світі астроном учений, У своєму ділі сильно просвіщенний. Раз він серед ночі вийшов на подвір’я, Стежив за зірками, розглядав сузір’я. Пильно задивившись на якусь зірницю, Полетів учений сторчака в криницю. У воді холодній стоячи по груди, Він гукав: — Рятуйте! Витягайте, люди! Хтось проходив мимо, витяг бідолаху, Що зубами клацав і тремтів від страху. Діставав до неба астрономів розум, А того не бачив, що лежить під носом.