Почалась весна ясна, щедра та ще й мила. Баба ввечері у сад вікна відчинила. Дід умився, сів за стіл. Баба ставить їжу: Глечик з кислим молоком і картоплю свіжу. Та картопля — як вогонь! Дід очима блиска. Стукнув-грюкнув — і в вікно полетіла миска. Дід був добрий чоловік, та крутий на вдачу. Страву їсти не любив надто вже гарячу. Жаль картопельки старій, смажила ж на салі Спересердя глек вона кинула ще далі. Дід полаятись хотів, а тепер лиш мека. — Ти навіщо у вікно викинула глека? — Баба каже: — За вікном ясно світять зорі. Я й подумала, що ти їстимеш надворі.