Десь колись в одній артілі Просто серед дня Люди крику наробили: — Циган вкрав коня! Посідали хлопці браві На автомобіль, Наздогнали конокрада, Привели в артіль. Циган став серед контори І товче одне: — От спасибі, що догнали, Що спасли мене. Я й не думав, що в артілі Є такі орли…— Хлопці сердяться: — Що мелеш? Як же ми спасли? — Йшов селом я,— каже циган. Стежечка вузька, А на стежці кінь розлігся І не пропуска. Тільки-но задрав я ногу, Щоб переступить, Кінь схопився і подався Із усіх копит. Так могло б кудись і в прірву Затаскать, дурне… От спасибі, що догнали, Що спасли мене!