В санаторії зустрілись Сидір і Варвара. Покохались, полюбились, як голубів пара. Він підтоптаний добряче, а вона — ще дівка. В нього лисина, а в неї — в кучерях голівка. Він шептав їй: — Не боюся ні людей, ні суду. До кінця тебе, Варюсю, я кохати буду.— А вона аж умлівала, дивлячись на нього. — До кінця любити будеш? Тобто до якого? — Він, як голуб до голубки, припадав до дівки: — Ясно, серце, до якого. До кінця путівки.